Ідентифікація розглядається у нерозривному зв’язку з ідентичністю і самоідентифікацією.
Ідентичність виступає як наслідок відокремлення особистістю самої себе із оточуючого середовища та
проявляється як відчуття цілісності, самототожності. Ідентичність формується у взаємодії із іншими людьми та у
діяльності на основі ідентифікації з цінностями, що існують у суспільстві. Узгоджена система ціннісних
орієнтацій особистості визначає пріоритетні напрямки самореалізації та життєві плани, а також сприяє
становленню адекватної ідентичності. Зміст ідентичності визначається двома важливими аспектами: особистісна та
соціальна ідентичність, які відображають усвідомлення власної автономності, унікальності та відчуття
приналежності до соціальної групи. Гармонійна взаємодія та взаємодоповнення цих аспектів забезпечує всебічний
особистісний розвиток.
Передумовою розвитку особистості, самореалізації та успішної адаптації до змінних суспільних умов є
становлення ідентичності як складної ієрархічної системи знань, уявлень про себе та емоційного відношення до
них. Неадекватна ідентичність є причиною невідповідних та недосяжних домагань, порушень емоційно-вольової
сфери особистості, конфліктів та непорозуміння в міжособистісних стосунках.
Становлення ідентичності – індивідуальний процес, який визначається біогенетичними факторами; властивостями та
якостями особистості; впливом соціального оточення; конкретними обставинами життя. Розвиток ідентичності
відбувається послідовно протягом всього життя людини, проте сензитивним періодом її формування є рання юність.
Самоідентифікація – це багатомірний динамічний нелінійний процес, що обумовлює механізми, умови і результати
структурування і переструктурування ідентичності особистості. Стосовно професійної ідентичності
самоідентифікація може досліджуватись в кількох напрямах:
1) як важлива умова та інструмент професійної соціалізації. Самоідентифікація забезпечує стабілізуючу і
водночас перетворюючу функцію соціалізації, оскільки в такий спосіб змінюється ієрархія соціальних пріоритетів
у структурі ідентичності;
2) як динамічний процес формування образу професії і фактор змін (позитивних чи негативних) у професійній
самосвідомості особистості;
3) як психологічний механізм засвоєння комунікативних ролей та самокатегоризації визначення операційних і
оціночних чинників становлення „Я-концепції”;
4) як результат професійної підготовки та перепідготовки, що обумовлює специфіку професійної ідентичності за
параметрами: жорсткість – гнучкість, відкритість – закритість, стабільність – нестабільність тощо;
На процесуально-динамічні характеристики самоідентифікації впливає низка факторів, за допомогою яких і
відбувається переструктурування ідентичності (екзогенні – ендогенні, керовані – некеровані, професійно корисні
– професійно шкідливі тощо).
Список літератури
Агеев В.С. Межгрупповое взаимодействие. – М., Прогресс, 1990. – 268с.
Асмолов А. Г. Психология индивидуальности: методологические основы развития личности в историко-эволюционном
процессе. – М., Изд-во МГУ, 1986. – 96 с.
Бебик В. Як стати популярним, перемогти на виборах і утриматись на політичному олімпі. – К., 1993. – 114с.
Болотова В.О. Професійна ідентифікація особистості (соціологічний аспект аналізу): Автореферат дисертації:
22.00.03 / Університет внутрішніх справ. – Х., 1998. – 17с.
Бортніков В. "Розмежування" в Україні в контексті ціннісної ідентифікації населення // Політичний менеджмент.
– 2007. – № 1. – С.36-47.
Гавриленко І.М. Соціологія. Кн.1. Соціальна динаміка. – К., Видавничий центр „Киівський університет”, 2000. –
464 с.
Гнатенко П.І., Павленко В.М. Ідентичність: філософський та психологічний аналіз. – К., АРТ – ПРЕСС, 1999. –
466 с.
Зливков В. Л. Самоідентифікація в педагогічній комунікації. – К., Український центр політичного менеджменту,
2005. – 144 с.
Злобіна О. Громадський простір України: ступінь ідентифікації та чинники консолідації: // Соціологія: теорія,
методи, маркетинг. – 2006. – № 2. – С.177-194.
Іваненко О. Ми все ще мовчазна більшість: пошук соціальної ідентифікації українського суспільства // Віче. –
2001. – №9. – С.120-131.
Іванова О.Б. Ідентифікація як ознака соціальної зрілості соціальної групи: Автореферат дисертації: 22.00.01 /
Харківський національний ун-т ім. В.Н.Каразіна. – Х., 2001. – 19с.
Іваць О.М. Методологічні проблеми етнонаціональної ідентифікації // Віче. – 2007. – № 14. – С.22-23.
Киселев И.Ю., Смирнова А.Г. Формирование идентичности в российской провинции. – М., Спектрум, 2001. – 128 с.
Корольчук М.С., Криворучко П.П. Історія психології: Навч. посібник. – К., Ельга; Ніка-Центр, 2004. – 246с.
Коростелина К.В. Идентичность и толерантность: Методическое пособие. – Симферополь, Доля. – 2001. – 44 с.
Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – К., Наукова думка. –1989. – С.134 –
194.
Крайг Г. Психология развития. – СПб., Питер. – 2000. – 992 с.
Кривицька О. Конфліктність пострадянської етнічної ідентифікації: Національно-етнічна диференціація й
ідентичність // Політичний менеджмент. – 2003. – № 3. – С.43 - 55.
Леонтьев Д.А. Динамика смысловых процессов / Д.А. Леонтьев // Психологический журнал. – 1997. – N6. – С.
13-27.
Лизанчук В. Мова – основа ідентифікації нації // Бористєн. – 2006. – № 8. – С.16-17.
Лушин П. В. О психологии человека в переходной период (Как выжить, когда все рушится?). – Кіровоград, КОД,
1999. – 208 с.
Мід Джордж Г. Дух, самість і суспільство. З точки зору соціального біхевіориста / (пер. з англ. – К.,
Український Центр духовної культури, 2000. – 374с.
Москаленко В. В. Социальная психология. – К., Центр навчальної літератури. 2005. – 624 с.
Мухина В. С. Проблема генезиса личности: Учебн. пособие. – М., Просвещение, 1985. – 104 с.
Обозов Н. Н. Как назвать наши отношения / Академия психологии, предпринимательства и менеджмента. – СПб.,
Облик, 2001. – 89с.
Петровский А. В. Личность. Деятельность. Коллектив. – М., Политиздат, 1982. – 255 с.
Психологічна енциклопедія: А – Я / О. Степанов (авт.-упоряд.). – К., Академвидав, 2006. – 424с.
Райкрофт Чарльз. Критический словарь психоанализа: Пер. с англ.. – СПб., Восточно-Европейский Ин-т
Психоанализа, 1995. – 288с.
Роменець В.А. Історія психології XIX- початку ХХ століття: Навч. посібник. – К., Вища школа, 1995. – 614с.
Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. – СПб., Питер, 1999. – 720с.
Социологический энциклопедический словарь / под ред. Г.В. Осипова. – М., ИНФРА-М-НОРМА, 1998. – 488 с.
Соціологія: короткий енциклопедичний словник. (уклад. В.І. Волович та ін.) – К., Український центр духовної
культури, 1998. – 377 с.
Фонарев А.Р. Формы становления личности в процессе ее профессионализации // Вопросы психологии. – 1997. – №2.
– С. 88 - 93.
Фрейд З. Психология бессознательного. Пер. с нем. – М., Просвещение, 1989. – 447 с.
Фрейд З. Психология масс и анализ человеческого „Я”. Пер. с нем. – М., Ин-т психологии РАН: КСП, 1998. – 320
с.
Хабермас Юрген. Моральное сознание и коммуникативное действие / пер.с нем. – СПб., Наука, 2000. – 380с.
Хазратова Н.В. Проблема неусвідомлюваного у ставленні особистості до держави (розділ колективної монографії)
// Психологія масової політичної свідомості та поведінки. – К., 1997. – С. 67-82.
Шнейдер Л. Б. Профессиональная идентичность: теория, експеримент, тренинг. – М., МОДЕК, 2004. – 600 с.
Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис. – М., Прогресс,1996. – 634 с.
Юнг Карл Густав. Сознание и бессознательное. – СПб., Университетская книга, 1997. – 544с.
