особистістю вже в ході комунікації з іншою.
Достатньо аксіоматичною є точка зору, що психологічна готовність до оволодіння професією є характеристикою
ступеня особистісної зрілості індивіда. Тобто, індивід спочатку приймає рішення стати кваліфікованим фахівцем,
а вже потім починає засвоювати взірцеві моделі професійного спілкування. Тому нам здається дискусійною
можливість реалізації позиції Г. Брейкуела на практиці.
Як перспективний для дослідження самоідентифікації особистості ми розглядаємо підхід Г. Теджфела. Основні
положення теорії соціальної ідентичності були сформульовані Г.Теджфелом у 1979 році. Акцент у цій концепції
зроблено на чотирьох взаємопов’язаних між собою процесах соціальної ідентичності:
соціальна категоризація;
соціальна ідентифікація;
соціальне порівняння;
міжгрупова дискримінація.
Згідно з його підходом, саме взаємодія цих процесів формує як особистісну, так і соціальну ідентичність.
Г. Теджфел вважав, що як особистісна, так і рольова ідентичності є двома полюсами ставлення особистості до
себе як до представника суспільства. На одному полюсі – поведінка особистості, що повністю визначається
особистісними самоідентифікаціями, а на другому – поведінка, яка повністю обумовлена впливом середовища і
визначається специфікою функціонування рольової самоідентифікації. Виходячи із вищеприведеноо, в основі
самоідентифікації як психологічного механізму формування ідентичності відбувається:
а) відбір нових особистісних та соціальних цінностей в структурі ідентичності;
б) переструктурування ідентичності відповідно до особливостей нових елементів, що увійшли до її структури;
в) визначення індивідом значення та цінності нових елементів ідентичності та співставлення їх із попередніми
соціальними цінностями, що також входять до структури ідентичності.
Ці процеси пов’язані між собою тому, що з одного боку – процес оцінювання впливає на відбір змістів для
засвоєння, а з другого боку – засвоюються і цінності, що задавали критерії оцінки. Г. Теджфел показав, що
кожному ідивіду властиво здійснювати соціальну категоризацію світу. При цьому людина прагне співвіднести себе
самого із категоріями, що були виділені, та вписати себе в цю систему. Так відбувається процес соціальної
ідентифікації.
Виходячи із своєї концепції, цей автор визначає соціальну ідентичність як сукупність всіх соціальних
ідентифікацій, що використовуються індивідом при власному самовизначенні.
Автор виходить із базового положення своєї теорії, що індивід прагне створити позитивну соціальну
ідентичність, яка виступає в ролі результату соціального порівняння власної групи (in group) та зовнішньої
групи (out group). Цей результат виступає як позитивний у разі, якщо порівняння спрацьовує на користь власної
групи. В такому випадку індивід залишається членом даної групи. Якщо ж досягти позитивної соціальної
ідентичності не вдається, то індивід має такі стратегії:
створення соціальних змін (з метою покращити групу);
проявлення соціальної креативності (з метою пошуку більш прийнятних параметрів порівняння між інгрупою та
аутгрупою – на користь першої);
ініціація соціальної мобільності (з метою дистанціювання від групи-невдахи).
Авторові теорії соціальної ідентичності було важливо визначити: чому в певних ситуаціях індивід поводить себе
як індивідуальність, а в інших ситуаціях вибирає конформну стратегію поведінки. Очевидно, саме тому Г. Теджфел
ввів поняття “біполярного континууму соціальних норм поведінки”. Один полюс цього континууму - особистісні
норми поведінки, а на іншому – чисто соціальні норми поведінки, що обумовлені приналежністю до групи. Як
стверджує один із прихильників даної концепції [7, с. 265], “для вибору та регуляції поведінки в межах
біполярного континууму у людини існує спеціальна когнітивна структура, яка називається “Я-концепція”. Вона має
дві підсистеми: особисту та соціальну ідентичності”. Особистісна ідентичність – самовизначення себе в термінах
унікально-індивідуальних характеристик (фізичних, інтелектуальних, моральних рис та якостей). Соціальна
ідентичність – самовизначення себе завдяки участі у референтних соціальних спільностях. Залежно від ситуації
актуалізується більшою чи меншою мірою одна із двох підсистем. І залежно від того, яка саме ідентичність
актуалізується, відбувається вибір форми поведінки в біполярному континуумі.
Ця теорія пояснює групові процеси в термінах функціонування “Я – концепції” і в той же час стверджує, що
групові процеси впливають на самокатегоризацію та пізнання. Категорії “Я” розглядаються як когнітивні групи
особистісних стимулів. Особистісна та соціальна ідентичності розглядаються як два різні рівні
самокатегоризації. Особистісна ідентичність визначає індивіда як унікальну особистість в її групі. Соціальна
ідентичність пов’язана з соціальною категоризацією “Я та інші”, категоріями “Я”, які визначають індивіда в
термінах його відмінності від представників інших соціальних ідентичностей (за класичним визначенням “Ми” та
“Вони”). Теорія стверджує, що коли індивіди визначають себе як “Ми”, то вони це роблять в термінах інших. Це
не може бути редуцироване до особистісної ідентичності і визначається в теорії самокатегоризації як “соціальна
колективність”. Чим сильніша соціальна ідентичність, тим більш деперсоналізованим стає індивід. Такий процес
підвищує його стереотипні відмінності від членів інших груп та зменшує його особистісні відмінності від інших
людей. Таким чином, теорія самокатегоризації пояснює варіації як процес взаємодії між готовністю індивіда
використати певні категорії “Я” і відповідністю між категоріями та реальними стимулами, які вони
представляють. Останній досвід особистості, актуальні очікування, мотиви, мета та потреби детермінують активну
вибірковість у використанні категорії які в змозі виступити як центральні та корисні.
Згідно з цією теорією, відповідність (тотожність) має два аспекти:
а) порівняльна відповідність, яка визначається принципом метаконтрасту;
б) нормативна відповідність, яка пов’язана із змістовними аспектами зв’язку між категоріями та реальними
явищами.
Для самокатегоризації зовнішніх груп дуже важливим є наявність реальної схожості (виконання спільних дій у
специфічному контексті, що порівнюється). Їх відмінності мають співпадати із нормативними очікуваннями.
Самокатегоризація завжди відбиває взаємодію між порівняльними та нормативними відповідностями, і між
відповідністю та актуальністю. Самокатегоризація детермінує когнітивні, афективні та мотиваційні фактори.
Відповідно до цієї теорії процес ідентифікації має три стадії:
на першій – індивіди визначають себе як членів соціальної групи;
на другій – вони засвоюють стереотипні норми та очікування цієї групи;
на третій, коли визначені групові теорії стають найбільш значущими, – вони стають основою для оцінки цієї
ситуації в цілому.
З точки зору К.В. Коростеліної, існують три основні фактори, що визначають ступінь сформованості групової
ідентичності: рівень відмінності; ступінь домінування міжгрупового чи міжособистісного контакту; міжгрупове
змагання [15, с. 12].
Рівень відмінностей. Як стверджує теорія соціальної категоризації, відмінності відіграють провідну роль у
процесах когнітивного розвитку. Принцип метаконтрасту, на який посилається авторка, стверджує, що “набір
стимулів є таким, що буде категоризований як єдність, якщо середні відмінності, що сприймаються між цими
стимулами, є меншими, ніж середні відмінності, що сприймаються між ним та іншими стимулами, які створюють
рамки оцінювання” [15, с. 27].
Домінування групового чи міжособистісного контакту. Соціальна ідентичність стає більш вираженою у міжгруповому
контакті. В таких ситуаціях протиставлення за принципом “Ми” проти “Них” стає більш значущим, ніж
протиставлення “Я” проти “Не – Я”. В цьому разі судження про зовнішні групи формується на підставі оцінок
зовнішніх груп, у той час як судження про членів власної групи формуються на підставі внутрішньогрупових
порівнянь.
Змагання між групами за ресурси, визнання, статус також сприяє консолідації групової ідентичності. Невипадково
психоаналітики стверджують, що в основі формування будь-якої групової ідентичності знаходяться негативні
порівняння з іншою групою.
З точки зору К.В. Коростеліної, ці три фактори пояснюють, чому визначена групова ідентичність буває
збалансованою і, як правило, тяжіє до конфлікту. Тобто, якщо один із факторів, які були описані вище, значно
відстає у своїй визначеності від двох інших. Навпаки, позитивна соціальна ідентичність є результатом
позитивних соціальних порівнянь, що були зроблені між своєю групою та іншими. Тобто, позитивна соціальна
ідентичність є підсумковою рівнозбалансованістю усіх трьох факторів, що формують групову ідентичність. [7, с.
33]
