Заказ 1427
Тема курсової роботи: „Вплив емоцій на особистість людини”
Зміст
Вступ
Актуальність дослідження. В епоху інформаційних і соціальних технологій, інтенсивного розвитку науки і
техніки змінюється темп і насиченість суспільного життя. Людина з’являється залученою до швидкоплинних,
високоінформативних та емоційно напружених соціальних процесів. В таких умовах особливого значення набуває
афектно-вольова сфера особистості. Її стійкість, здатність протистояти фізичному та моральному навантаженню
обумовлює життєздатність індивіда, його психологічне здоров’я, продуктивність діяльності в професійній сфері.
Зріст нервових захворювань спричиняється дією негативних емоційних чинників, з якими людина часом не здатна
справитися. Стреси, дистреси та психічні розлади стали головною ознакою сучасного життя.
В психології, практичний напрям якої прагне до створення умов щодо психологічної підтримки та захисту людини,
емоційна сфера є об’єктом тривалих наукових досліджень, коріння яких сягають глибини століть. Терміни „афекти”
і „пристрасті були основоположними для розгляду афективної сфери у працях „Про душу” Арістотеля, „Пристрасті
душі” Декарта, „Етика” Спінози, „Антропологія з прагматичного досвіду” Канта та ін.
Емпіричні дослідження емоцій розпочалися з постанням психології як науки у сучасному розумінні цього слова.
Основоположні положення емоційних процесів описані у творах У. Джемса (1884), Г. Ланге (1890), І.М. Сєченова
(1904), І.П. Павлова (1905), В. Кеннона і Ч. Шеррінгтона (1910), В.М. Бехтерєва (1929).
В сучасній науці розвинувся цілий напрям дослідження емоційної сфери, провідними представниками якого стали:
Л.М. Аболін, І.Д. Бех, В.К. Вілюнас, Л.С.Виготський, В. Вунд, Б.І. Додонов, О.В. Запорожець, К.Є. Ізард,
І.С. Кон, О.І. Кульчицька, О.М.Леонтьєв, В.С. Мухіна, Я.З. Неверович, С.Л. Рубінштейн, П.В. Симонов,
О.Я. Чебикін, Т.М. Чебикіна.
Важливими у сучасній психологічній науці є дослідження впливу емоційних чинників на професійну діяльність
індивіда, особливо у сфері науки і освіти. Емоційний компонент у педагогічній творчості, педагогічній
майстерності було розглянуто в дослідженнях Ю.П. Азарова, Л.М. Ахмедзянової, Ф.Н. Гоноболіна, В.А. Кан-Калика,
М.Д. Никандрова, Д.Ф. Ніколенка, А.С. Макаренка, І.Є. Синиці, В.О.Сухомлинського та ін. В працях Л.І. Божович,
Л.А. Гапоненко, Н.Ф. Каськової, М.Г.Демидової, Р.П. Мільруда, А.В. Петровського, О.П. Саннікової,
П.М. Якобсона та інших дослідників вивчалися прояви емоційності як фактора, що здійснює позитивний або
негативний вплив на організацію навчально-виховного процесу й успішність професійної діяльності в цілому.
Однак, численні теоретичні розробки в даній сфері призвели до виникнення різних підходів та різного тлумачення
феноменів емоцій та почуття. Крім того, не зважаючи на значну теоретичну базу дослідження емоційних процесів,
не вдалося розробити дієвої та ефективної методики долання психологічних перешкод в ході спілкування. Праця
багатьох професіоналів, в тому числі і педагогів, залишилася досить вразливою від емоційного перевантаження.
Тому метою даної роботи є теоретичний аналіз та узагальнення напрацювань в даній області, визначення впливу
емоцій на особистість.
Об’єкт дослідження – емоційна сфера особистості. Предмет дослідження – вплив емоцій на формування та розвиток
особистості педагогічного працівника.
Для реалізації мети дослідження передбачено виконання наступних завдань:
– узагальнити теоретичні напрацювання психологів в області емоційної сфери;
– проаналізувати шкідливий вплив негативних емоційних процесів на формування особистості;
– зібрати та проаналізувати емпіричний матеріал щодо впливу феномену емоційного згоряння на формування
особистісних якостей педагога.
Методи дослідження. У теоретичній частині використано методи аналізу, узагальнення та синтезу існуючого
наукового матеріалу з проблем емоційної сфери. В емпіричній частині для вивчення міри вираженості та симптомів
синдрому емоційного вигоряння вчителя використовувалась методика діагностики емоційного вигоряння В.В.Бойко
та методика визначення рівня домагань Шварцландера.
Розділ І.
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕМОЦІЙНОГО ЖИТТЯ ОСОБИСТОСТІ
1.1. Сутність емоцій та їх значення у житті людини
Емоції (від лат. еmоvео – хвилюю, збуджую) – особливий клас психічних процесів і станів, пов'язаний з
інстинктами, потребами й мотивами, що відображають у формі безпосереднього тимчасового переживання
(задоволення, радості, страху тощо) значущість діючих на індивіда явищ і ситуацій для його життєдіяльності
[12; с. 112]. Супроводжуючи практично будь-які прояви активності суб'єкта, емоції є одним із головних
механізмів внутрішньої регуляції психічної діяльності й поведінки, спрямованих на задоволення актуальних
потреб особистості. Емоція оцінює дійсність і доводить свою оцінку до організму мовою переживань. Емоції
погано піддаються вольовій регуляції, їх важко викликати за своїм бажанням.
У ряді досліджень учених (Б.І. Додонов, С.Л. Рубінштейн, П.М. Якобсон та ін.) зустрічаються два підходи до
розуміння емоцій, а саме, “емоції” та “почуття” як синоніми одного значення. Водночас у інших роботах (В.К.
Вілюнас та ін.) емоції, почуття та переживання розглядаються як різні за значенням. Розуміння емоцій також
ускладнюється з причини неоднозначного підходу авторів до розкриття їх змісту (Б.І. Додонов, П.В.Симонов та
ін.). Труднощі при визначенні емоцій виникають ще й з тієї причини, що вони (емоції) можуть розглядатись як
властивості психіки (В.Вітвицький та ін.), як процеси (У. Джемс та ін.), як стан психіки (Н.І. Наєнко та ін.).
Виходячи зі змісту розглянутих ознак, обраних для визначення сутності емоцій, як атрибутивні, умовно їх можна
розглядати як складне явище психіки, пов’язане з різними властивостями та процесами, що характеризують
суб’єктивне відношення, виражене у специфічний оцінці. Емоції дуже тісно переплітаються з іншими особливостями
психіки, а також характеризуються відсутністю чітких уявлень, що спричинило диференціювання їх видів.
Психологи, розглядаючи емоцію як процес, включають до її структури три основні компоненти. Перший – це
емоційне збудження, що визначає мобілізаційні зміни в організмі. У всіх випадках, коли подія має значення для
індивіда і констатується у формі емоційного процесу, відбувається підвищення збудливості, швидкості та
інтенсивності протікання психічних, моторних і вегетативних процесів. В окремих випадках під впливом таких
подій збудливість може, навпаки, зменшитись.
Другий компонент – знак емоції: позитивна емоція виникає тоді, коли події оцінюються як позитивні; негативна –
коли вони оцінюються як негативні. Позитивна емоція спонукає до дій, що підтримують позитивні події, негативна
– дії, спрямовані на усунення контакту з негативною подією.
Третій компонент – ступінь контролю емоцій. Слід розрізняти два етапи сильного емоційного збудження: афекти
(страх, гнів, радість), за яких ще зберігаються орієнтація і контроль; і крайнє збудження (паніка, жах,
екстаз, повний відчай), коли орієнтація і контроль практично неможливі. Емоції розрізняються за тривалістю:
короткочасні емоційні стани (хвилювання, афекти) і більш тривалі, стійкі настрої [7; с. 65].
Серед якісних особливостей, які відрізняють одні емоції від інших, суттєве значення має позитивний чи
негативний характер переживань. Ці переживання приємні чи неприємні, переживання з відтінком задоволення чи
незадоволення.
Визначення якісних відмінностей, що виражаються в позитивному чи негативному характері емоцій, вже давно
утвердилось у психології; протилежності задоволення чи незадоволення відзначалися ще філософами античного
часу. В науковому аналізі якісних особливостей емоцій велику роль відіграла розроблена В. Вундтом тримірна
