ЕМОЦІЇ ЯК ФАКТОР ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ
2.1. Регулятивне значення емоцій в самотворенні особистості.
Емоції, що народжуються в результаті психічної діяльності особистості, в той же час дієво впливають на всі її
сфери, мають певний зв’язок з ними. Одна й та сама емоція неоднаково переживається різними людьми, а також
певною людиною в різних ситуаціях. Емоції можуть впливати на всі системи індивіда, на суб'єкта загалом та його
особистість.
Емоції і сприймання. Давно відомо, що емоція, як і інші мотиваційні стани, впливає на сприймання особистістю
оточуючого світу. Радісна людина сприймає світ крізь "рожеві окуляри". Для страждаючої і сумної людини
характерна тенденція інтерпретувати зауваження інших як критичні.
Емоції і пізнавальні процеси. Емоції впливають на пам'ять, мислення та уяву, що має неабияке значення в
процесі діяльності і спілкуванні особистості. Ефект "звуженого зору" в сприйманні має свій аналог у
пізнавальній сфері. Зляканій людині важко оцінити альтернативні рішення. У розгніваної людини з'являються
лише "сердиті думки". В стані підвищеного інтересу або збудження суб'єкт настільки захоплений, що не здатний
до навчання і дослідження.
Емоції і дії. Емоції чи комплекси емоцій, які переживає людина в певний час, впливають фактично на все, що
вона робить у сфері навчання, гри, праці. Коли вона реально зацікавлена в предметі, то мас бажання вивчити
його глибоко. Відчуваючи відразу до якого-небудь предмета, вона намагається його уникнути.
Емоції і свідомість. Твердження про те, що емоція може розглядатися як окремий або особливий стан свідомості,
не є новим. Визначний біолог XIX ст. Г.Спенсер описав "центральні" емоції так: "Центральні" емоції – їх
початок і закінчення у часі порівняно не визначені і вони не мають чіткої локалізації в просторі. Вони не
обмежені попередніми і наступними станами свідомості з якоюсь визначеністю, і немає меж між ними й існуючими з
ними станами свідомості" [19; с. 326]. Ідея Спенсера не справила значного впливу на його сучасників, і лише на
початку 60-х років ХХ століття змінними станами свідомості почали цікавитися вчені. Не розглядаючи емоції як
змінні стани свідомості, вони, втім, нерідко включали до своїх описів певні емоції.
Емоційні стани і в повсякденному житті часто розглядаються як змінні стани, або, точніше, як специфічні чи
особливі стани свідомості. Людина, що вчинила якусь недоречність, часто пояснює свою поведінку, говорячи: "я
не пам'ятав себе", "я вийшов із себе".
Людина, яка пережила сильну емоцію, усвідомлює, що емоційне переживання – це незвичайний стан свідомості. Ідея
„різних станів свідомості” відома від античних часів. А в середині XIX ст. біологи довели, що кожна окрема
півкуля мозку контролює окрему сферу свідомості. Розподіл півкуль створює дві незалежні сфери свідомості в
межах одного черепа, в межах одного організму.
У XVIII ст. Р.Бекон вирізнив два шляхи набуття знань: через доказовість і через досвід. Один із цих способів,
що домінує в сучасному мисленні, описується ним як логічний і раціональний. Другий – як пізнання інтуїтивне,
невербалізоване, або "рецептивне" [12; с. 45]. Особливі стани свідомості, що виникають завдяки специфічному
інтересу, радості або їх певної комбінації, і спрямовують інтуїтивне, невербальне (рецептивне) пізнання. Певні
емоційні стани організують аналітичні, критичні, логічні, раціональні процеси. Таким чином, емоція як процес
постійно взаємодіє з процесами, що характеризують інші стани свідомості, і взаємозв'язки між емоціями і
розумом є численними.
Аналізуючи співвідношення емоцій і розвитку особистості, слід зважати на два чинники. Перший – це генетичні
задатки суб'єкта у сфері емоцій. Генетичний склад індивіда відіграє важливу роль у набутті емоційних рис (чи
порогів різних емоцій). Другий чинник – особистий досвід індивіда, що належить до емоційної сфери, особливо
спеціалізовані способи вираження емоцій і зумовлена емоціями поведінка.
Почуття сприяють виділенню предметів, що відповідають потребам особистості і стимулюють діяльність, спрямовану
на їх задоволення. Суб'єктивно почуття виступають для людини показником того, як відбувається процес
задоволення її потреб. Позитивні емоційні стани (задоволення, здивування тощо), що виникають у процесі
спілкування й діяльності, свідчать про бажаний індивідом перебіг процесу задоволення потреб. Незадоволення
потреби супроводжується негативними емоціями (сором, гнів, страх тощо).
У психології склалося уявлення, відповідно до якого емоційний стан визначається якістю і інтенсивністю
актуальної потреби індивіда та оцінкою, яку він дає імовірності задоволення її. Цей погляд на природу і
походження емоцій дістав назву інформаційної концепції емоцій [15; с.9]
Усвідомлюючи або не усвідомлюючи, людина порівнює інформацію про те, що необхідно для задоволення потреби, з
тим, що вона має в момент її виникнення. Якщо суб'єктивна ймовірність задоволення велика, з'являються
позитивні почуття. Негативні емоції породжуються більш або менш усвідомленою суб'єктом реальною або уявною
неможливістю задоволення потреби або ж падінням імовірності її задоволення порівняно з прогнозом, який
суб'єкт давав раніше. Інформаційна концепція емоцій, безсумнівно, є доказовою, хоч, мабуть, не пояснює всієї
різноманітної і багатої емоційної сфери особистості. Далеко не всі емоції вкладаються в цю схему. Наприклад,
емоція здивування не може бути віднесена ані до позитивних, ані до негативних емоційних станів.
Важливою характеристикою емоційних станів є їх регулятивна функція. Переживання, що виникли в людини,
виступають у ролі сигналів, які інформують людину про перебіг процесу задоволення її потреб, на який різновид
перешкод вона натрапляє, на що слід звернути увагу, над чим необхідно замислитися, що потрібно змінити. Емоція
сигналізує про благополучний або неблагополучний розвиток подій, про більшу або меншу визначеність становища
суб'єкта в системі його предметних і міжособистісних взаємин і забезпечує тим самим регулювання, корекцію його
поведінки в умовах спілкування та діяльності.
Оцінка і спонукання в емоціях – момент творення особистістю самої себе, свого світу. Непогодженість між тим,
що треба, і тим, що є, порушення динамічного стереотипу реакцій – основні умови виникнення емоцій.
Суперечності між потребами та умовами їхнього задоволення є рушійною силою розвитку особистості. Емоції
лежать в основі творення особистості й регулюють її поведінку. Передусім це стосується функції емоцій як
внутрішнього сигналу, спрямованого на саморегуляцію.
Виникнення емоційного процесу пов'язується зі станом збудження, підвищенням рівня активації центральної
нервової системи, що становить континуум від стану сну до стану крайнього збудження, гніву, екстазу.
Підвищення емоційного збудження може привести до рухової активності, підвищення сили і швидкості моторних
реакцій або до протилежного ефекту – нерухомості, байдужості. Емоційне збудження може набути специфічної
форми емоційного напруження – стану підвищеної активації, блокованого в експресивно-виконавчій фазі
внаслідок неможливості виходу в дію. Накопичення збудження і затримка активності зумовлюють вибуховий
характер емоцій.
Знак емоційного процесу (позитивний чи негативний) не має необхідного зв'язку з організацією чи
дезорганізацією поведінки особистості. Негативні емоції можуть дезорганізувати діяльність, яка привела до їх
виникнення, однак вони організують діяльність, спрямовану на зменшення чи усунення згубних впливів. Цим
пояснюються факти тривалого свідомого утримання негативних емоційних станів: позбавлення негативного стану
може видатися неприємним, а занурення в печаль – приємним. Людина в стані негативних емоцій стає чутливішою,
уважнішою, немов збільшує кількість значущих для неї сигналів. Максимальне збільшення інформації наче
відволікає людину від болю, спрямовує на опрацювання нового, блокує травмуючий вплив через відкриття інших
каналів. Таким є механізм психологічного захисту.
Якісна характеристика емоційного процесу залежить від особливостей сигнального подразника (на які механізми
він розрахований, на що спрямований: це може бути задоволення конкретної специфічної потреби – в їжі чи воді
або вплив загалом – втома, наприклад); часу, коли відбувається подія (суб'єктивно неподолані перешкоди в
минулому викликають страх, тепер – гнів, у майбутньому – печаль). Емоційний процес виникає під впливом трьох
типів факторів. Насамперед це безумовні емоційні подразники, які викликають емоцію внаслідок природженої
чутливості до них організму. На їх основі формуються первинні механізми регуляції. Другий тип факторів –
нейтральні, які дістають емоційне значення завдяки формуванню умовних емоційних подразнень. Нейтральні
подразники, що передують емоціогенним або їх супроводжують, самі отримують здатність викликати емоції. Так,
людина не терпить пахощів жасмину, бо в дні його цвітіння в сім'ї трапилася трагедія. Ідеться про
генералізацію емоційних подразників. Третій чинник емоційного процесу – співвідношення подразника з
установками особистості. На основі досвіду в людини формуються певні очікування. Якщо сигнали не з'являються
або не відповідають очікуванню, виникає емоційне збудження. Існує певний оптимум розходження між установками
