Метою даного дослідження є визначення характеру залежності рівня домагань індивідів від степені їх емоційного
вигоряння. Відповідно до цього можна проаналізувати отримані результати тестувань наступним чином.
Співвіднесено рівень домагань індивідів та степінь їх емоційного вигоряння в окремій таблиці (Табл. 3).
Відповідно до даних цієї таблиці, 50% респондентів, які мають високий рівень домагань, відносяться до групи з
високим степенем "емоційного вигоряння", решта респондентів з таким рівнем домагань входять до групи з
середнім степенем наявності синдрому, крім того, відповідно до аналізу результатів (Табл. 2) ці піддослідні
мають швидко прогресуючу форму завершення нових фаз "вигоряння". Ніхто з цієї категорії не потрапив до групи з
низькою степеню синдрому.
Таблиця 3
Співвідношення рівня домагань респондентів від степені їх емоційного вигоряння
№
Ім'я
Рівень домагань
Степінь емоційного вигоряння
Андрій П.
низький
низька
Максим
високий
висока
Сергій
помірний
низька
Андрій Л.
високий
середня
Петро
високий
середня
Світлана
помірний
середня
Марія С.
високий
висока
Марія П.
помірний
низька
Любов
низький
низька
Тетяна
помірний
низька
Ті респонденти, що мають помірний рівень домагань, потрапили в групи з середнім степенем "вигоряння" (25%) і
низьким степенем (75%). Всі респонденти, що мають низький рівень домагань попали до групи з низьким степенем
"вигоряння" (100%).
Отриманні результати дозволяють зробити висновок, що між психологічними якостями особистості та схильністю її
до "емоційного вигоряння" є певний зв’язок, який просліджується в ході проведених випробувань.
Висновки до 3-го розділу
Можна вважати, що синдром "емоційного вигоряння" грає роль певного стабілізатора діяльності людини. Враховуючи
те, що у деяких осіб психологічно закладено прагнення до отримання високих результатів у роботі та висока
мотивація досягнень слід передбачити те, що не завжди організм і психіка людини витримують інтенсивності,
активності та напруженості діяльності, яка пов’язана з одержанням певного високого результату. Щоб зберегти
індивіда від фізичного та психічного знищення, скоріш за все, включаються механізми його захисту у вигляді
синдрому "емоційного вигоряння".
Синдром "емоційного вигоряння" це певна хвороба фізіологічно-психологічного характеру, де тільки на останній
стадії виникають симптоми серйозних функціональних розладів (безсоння, втрата апетиту, хронічна втома). Але до
досягнення цієї стадії – на попередніх фазах розвитку симптому – людина випробує на себе безліч достатньо
неприємних та дискомфортних почуттів, які змушують людину певним чином змінити свій життєвий уклад, розпорядок
роботи, стиль спілкування, характер діяльності. Ті особи, які, незважаючи на це, продовжують вперто
продовжувати діяти в тому же ритмі та нічого при цьому не змінюють, отримують ознаки хвороби, яка здатна
нанести людині значної шкоди.
В боротьбі між наявністю високих мотивацій та здатністю людини до "вигоряння", скоріш за усе, перемагає її
функціональна спроможність витримувати довге фізичне та моральне виснаження. Якщо людина має високий
внутрішній потенціал, вона менш залежна від синдрому "емоційного вигоряння".
Проведене обстеження степені емоційного вигоряння у педагогічних працівників показало, що тими чи іншими його
ступенями охоплені сто відсотків обстежених респондентів. Аналіз отриманих результатів показує наявність
прямої залежності емоційного вигоряння від степені домагань особистості: чим вище рівень домагань, тим
більшому ризику підвернена особа отримати емоційне перевантаження та інші, пов’язані з цим, негативні
наслідки. В свою чергу, емоційне напруження, впливає на формування того чи іншого рівня домагань.
Загальні висновки
Емоції – це стани, пов'язані з оцінкою значущості для індивіда діючих на нього чинників і які виражаються,
перш за все, у формі безпосередніх переживань задоволення або незадоволення його актуальних потреб. Психічне
віддзеркалення здійснюється у формі безпосереднього упередженого переживання значення життєвих явищ і
ситуацій, обумовлених відношенням їх об'єктивних властивостей до потреб суб'єкта, які являються неодмінними
компонентами життєдіяльності, могутнім засобом активізації сенсорно-перцептивної діяльності особистості. Вони
визначаються як віддзеркалення відносини результату діяльності до її мотиву, і є одним з головних регуляторів
діяльності. Якщо з позиції мотиву діяльність успішна, виникають позитивні емоції; якщо неуспішна – негативні.
Крім того, що емоції виступають певними регуляторами психофізіологічної сфери, вони здійснюють величезний
